Діброва Олексій Тимофійович

Заведующие кафедрой

(1904 – 1973)

Олексій Тимофійович Діброва (1904 – 1973) – відомий український економікогеограф ХХ століття, талановитий педагог та організатор географічної освіти, методист та громадський діяч. Народився 12 лютого 1904 року в селі Тупичеві Городнянського району Чернігівської області у родині службовців. Навчався у середній школі в місті Городня, закінчив спеціальноекономічну профшколу в 1922 році.

У лютому 1923 року вступив до Київського кооперативного інституту ім. В.Я.Чубаря на торговельний відділ факультету споживчої кооперації, який з відзнакою закінчив в червні 1927 року, отримавши кваліфікацію економістакооператора. Під час навчання в інституті проявив зацікавленість до науки і був рекомендований до аспірантури. У 1928 – 1929 роках працював в Київському технікумі кооперативної промисловості на посаді викладача суспільних наук і економічної географії. У 1929 році вступив до аспірантури при Українському науководослідному Інституті географії і картографії у Харкові, яку успішно закінчив в 1932 році за спеціальністю "економічна географія".

В квітні 1936 року захистив кандидатську дисертацію, присвячену комплексному вивченню Бесарабії. Одночасно з 1930 по 1933 рік працював викладачем економічної географії у Харківському фінансовому інституті та Харківському інституті торгівлі. В 1933 – 1934 роках працював у вузах Ленінграда на посаді доцента (Ленінградський університет, педагогічний інститут імені Герцена і Військовополітична академія).

У 1934 році Олексій Діброва переїхав до Києва, де працював доцентом кафедри економічної географії Київського університету і завідувачем відділом економічної географії НДІ географії при Київському університеті. Одночасно за сумісництвом завідував кафедрою економічної географії Київського педінституту.
Під час війни вчений працював в евакуації. У 1941 – 1942 роках в місті Волгоград (тодішній Сталінград) був завідувачем кафедри економічної географії Волгоградського педінституту, а в 1942 – 1943 роках – завідувачем кафедри економічної географії педінституту і доцентом Одеського університету в БайрамАлі (Туркменістан), куди ці навчальні заклади були евакуйовані. В 1942 – 1943 роках перебував у штаті Одеського університету, але був відкликаний до Москви, де працював редактором підручників з географії у видавництві "Радянська школа" при Міністерстві освіти України. У 1944 році Олексій Діброва повернувся до Києва і продовжив роботу в педінституті на посаді доцента та завідувача кафедри економічної географії, а після об’єднання в 1956 році географічних факультетів університету і педінституту переведений на посаду доцента кафедри економічної географії географічного факультету Київського університету. Одночасно був директором НДІ географії (1944 – 1947 роки) при Київському університеті. В 1948 – 1956 роках завідував відділом методики географії НДІ педагогіки Міністерства освіти України.
У травні 1959 року захистив докторську дисертацію на тему "Географія Української РСР", з лютого 1960 року – професор кафедри економічної географії Київського університету. З липня 1959 року до січня 1973 року – завідувач кафедри економічної географії.
Помер Олексій Тимофійович 21 січня 1973 року в Києві.

Олексій Тимофійович Діброва проводив значну навчальнопедагогічну діяльність. Читав курси "Економічна географія УРСР", "Економічне районування СРСР", "Методологічні питання економічної географії", "Географія населення СРСР". Читав лекції з економічної географії не лише на географічному, але й на економічному факультеті та факультеті журналістики Київського університету. Викладав у вузах Росії, Білорусії та Казахстану. Під його науковим керівництвом кафедра розробляла комплексну тему: "Економікогеографічна характеристика Київського економічного району" (комплексне економікогеографічне вивчення Київської, Черкаської, Житомирської та Чернігівської областей). Члени кафедри працювали над методичними питаннями.
Олексій Тимофійович був автором понад 70 науковометодичних праць. Основні інтереси його наукової діяльності склалися в довоєнні роки: географія і економічна географія СРСР, України, Молдови. Серед наукових напрямків вченого можна виділити наступні:
1. Дослідження географії господарства України та її регіонів. Ще у 1932 році вийшла перша брошура вченого "Економікогеографічний нарис УРСР і Криму". В ній розглянуто особливості географічного положення, природних умов і ресурсів, населення і розселення, розвитку господарства нашої країни. Економікогеографічній характеристиці України присвячені також науковопопулярні праці "Україна" (1963), "Радянська Україна" (1962), "Украинская Советская Социалистическая Республика" (1954), "Українська РСР" (1954). Детально вивчені природні багатства України у праці "Природні багатства УРСР" (1948). Ряд робіт присвячено окремим регіонам України: "Соціалістичний Донбас" (1952), "Західні області УРСР" (1953), "Закарпатська область УРСР" (1946), "Закарпатська область (географічний нарис)" (1967).
2. Підготовка навчальнометодичної літератури для вищої школи. У доробку талановитого педагогаметодиста – фундаментальний підручник "Географія Української РСР" (посібник для студентів університетів і педагогічних інститутів) (1954, 1958 і 1982), "Географія УРСР. Підручник для вузів" (1972). Підготував "Програму з економічної географії СРСР" (1966).
3. Економічне районування території України. У 1965 році виходить робота "УРСР – економічне районування". Вченим розроблена оригінальна сітка економікогеографічних районів, яка, завдячуючи комплексному підходу автора на основі історикоприродних факторів відрізнялася більшою обгрунтованістю та глибиною порівняно з іншими схемами економічного районування республіки, які існували на той час.
4. Вивчення Молдови – "Автономна Молдавська РСР" (1931), "Автономна Молдавська РСР (економікогеографічний нарис)" (1932).
5. Підготовка підручників і навчальних посібників з географії України для середніх шкіл. Олексієм Дібровою підготовлено: "Географія, ІІ рік навчання" (1929, 1930), "Географія, IV рік навчання" (1930), а також стабільний підручник "Географія Української РСР" для середньої школи, що витримав 11 видань протягом 1960 – 1971 років і виданий українською, російською, польською, угорською та румунською мовами.

Олексій Діброва був ініціатором ряду видань та їх редактором, автором багатьох статей, які опубліковані в різних збірниках. Так, серед географів України користується популярністю чотиритомник "Видатні вітчизняні географи, мандрівники і мореплавці" (1951 – 1957), географічні щорічники за редакцією Олексія Діброви "Географія в школі" (1948 – 1956), "Краєзнавство в школі" (1950 – 1956), збірник "Педагогічні читання з географії" (1950 – 1957), які надали вчителям географії велику методичну допомогу. У них вміщувалися статті й методичні поради з актуальних питань методики географії, організації та проведення краєзнавчої роботи в школах республіки.
Значним є внесок ученого й у розвиток картографії. Він був одним із редакторів "Атласу Української РСР і Молдавської РСР" (1961), "Атласу географії Київської області" (1962), навчальних настільних карт УРСР та окремих її областей.
Олексій Тимофійович був також науковим консультантом "Фізичної карти УРСР" (стінна) (1955), "Політикоадміністративної карти УРСР і МРСР" (1950, 1952), "Фізичної карти півдня Європейської частини СРСР" (1952); автором 40 карт "Географічного атласу УРСР" (1948), редактором стінної "Фізичної карти УРСР" (1955), Географічного атласу світу "Всесвіт". В 1953 – 1964 роках за його редакцією вийшло декілька збірників Географічного товариства України з економікогеографічної проблематики. Протягом 1966 – 1972 років очолював редакційну колегію міжвідомчого наукового збірника "Економічна географія", започаткованого у 1966 році (вийшло 15 випусків). Науковий збірник продовжує виходити та у наш час. У 2008 році видано 58 випуск.
Олексій Діброва брав активну участь у створенні Української Радянської Енциклопедії, Білоруської Радянської Енциклопедії, Дитячої Енциклопедії, виступаючи науковим консультантом, рецензентом і автором багатьох статей.
Велику роботу проводив він по підготовці спеціалістів вищої кваліфікації з економічної географії та методики викладання географії. Підготував понад 10 кандидатів та трьох докторів географічних наук.
Олексій Тимофійович проводив велику громадськополітичну та науковометодичну роботу. Впродовж десяти років працював деканом географічного факультету Київського народного університету наукових і педагогічних знань для вчителів м. Києва (на громадських засадах). Був також головою науковометодичної ради Секції географії Міністерства освіти України, членом експертної комісії геологогеографічних наук Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України, членом Президії Вченої ради Географічного товариства України, дійсним членом Географічного товариства СРСР, товариства "Знання". Здійснював велику організаційну, лекторську роботу, часто виступав по республіканському радіо і телебаченню з цікавими лекціями.
За видатні заслуги в галузі географічної науки, а також за успіхи у підготовці кадрів, Президія Верховної Ради СРСР нагородила Олексія Тимофійовича Діброву орденом Трудового Червоного Прапора.
Книга Олексія Діброви "Географія Української РСР" (посібник для географічних факультетів університетів і педагогічних інститутів) протягом багатьох років слугувала фундаментальним підручником для студентів вищих навчальних закладів. У ній викладена фізикогеографічна характеристика України та географія її населення, висвітлюється історичний розвиток народного господарства республіки і географія його найважливіших галузей. Розглядаються економічні райони.
Робота О.Т.Діброви "Географія Української РСР" (підручник для восьмого класу середньої школи) витримав одинадцять видань п’ятьма мовами і виступав на той час оригінальним навчальним виданням для потреб учнівської молоді.
До краєзнавчих творів Олексія Тимофійовича Діброви слід віднести такі праці, як "Соціалістичний Донбас (Економікогеографічний нарис)" (К., 1952), "Закарпатська область (Географічний нарис)" (К., 1957, 1967), "Західні області УРСР" (1953).
У вказаних працях оцінюється географічне положення областей, їхні територія й границі, подається інформація про рельєф, різноманітні корисні копалини, кліматичні характеристики та їхнє значення для розвитку сільського господарства, річки, типи грунтів, рослинність і тваринний світ. За цими даними слідує короткий нарис історії регіонів. Відзначається поділ закарпатських українців на верховинців і долинян. Автором також вказується на існування на Закарпатті трьох етнографічних груп українського народу: гуцулів, бойків та лемків. Зпоміж них Олексій Тимофійович коротко описує зовнішній вигляд, традиційне вбрання та основні господарські заняття гуцулів.

Значна частина краєзнавчих робіт вченого присвячується галузевій структурі народного господарства. Зокрема, він висвітлює енергетичне господарство, гірничовидобувну, лісову і лісохімічну промисловість, легку і харчову галузі, металообробку й будівельних матеріалів індустрію та місцеву кооперативну промисловість (у тому числі художні вироби гуцулів). Всебічно розкриває галузеву спеціалізацію сільського господарства, а також стан та перспективи розвитку транспортної мережі.
За цими описами слідує господарськокультурна характеристика економічних підрайонів, висвітлення їхніх внутрішніх відмінностей та ознайомлення з найвизначнішими населеними пунктами ряду областей. Зазначаються також існуючі на Закарпатті туристичні маршрути та зміни в географічних назвах населених пунктів області.
У ряді праць О.Т.Діброви детально проаналізовані природні багатства України, населення та його господарська діяльність. У них автор знайомить читачів з особливостями географічного положення України, зупиняється на детальній характеристиці рельєфу республіки, розкриває перед читачем її природу, клімат та його значення для сільськогосподарської діяльності. Автор висвітлює географію внутрішніх вод (річок, озер, боліт, грунтових вод й мінеральних джерел), Чорного і Азовського морів, оцінює їх господарську роль, знайомить читачів з особливостями природи Поліської, Лісостепової, Степової зон, Карпат та Криму. Природні умови Української РСР визначаються автором як сприятливі для всебічного розвитку народного господарства.
Цікаві дані вміщені про густоту і розміщення населення України, його національний склад. Висвітлюється питання освітнього рівня населення республіки, культури українського народу, зокрема розвитку літератури, театрального, образотворчого і кіномистецтва.
Далі читач знайомиться з особливостями розвитку і розміщення галузей промисловості, сільського господарства та транспорту. Частина матеріалу присвячується питанням удосконалення адміністративнотериторіального поділу й подальшим перспективам розвитку галузей індустрії та виробництва сільськогосподарської продукції. Автор запропонував увазі читачів власну сітку економічних районів України: Донбас, Придніпров’я, ПівнічноСхідний, Центральний, Західний і Причорномор’я.
Навчальнометодичні праці професора О.Т.Діброви відіграли важливу роль у вихованні молодого покоління в середній школі та у вищих навчальних закладах України.

Кiлькiсть переглядiв: 788